Знайомства звичайно починаються з імені. Не є винятком і будь-яке місто. Ім’я міста має ту щасливу особливість, що не треба довго морщити лоба чи перевертати купу літератури, або пояснити походження назви Кам’янець-Подільський. Кам’яниста місцевість, кам’янисті скелі – ось вам і перша складова імені. Місто на Поділлі (тобто в долині біля Прикарпатських підвищень) – ось вам і друга складова.

Кожен порядний замок повинен мати джентельменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів середньовічним стінам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки.

Стара фортеця давно стала візитною карткою Кам’янця – Подільського. Її силует прикрашає ледь не кожне видання про місто над Смотричем. Бути в Кам’янці – Подільському й не бачити Старої фортеці – це все одно, що бути в Парижі й не бачити Ейфелевої вежі.

Їй присвятив однойменну трилогію письменник, уродженець Кам’янця – Подільського Володимир Бєляєв. « Стара фортеця» – саме під такою назвою в Кам’янці – Подільському регулярно проводяться Всеукраїнський шаховий фестиваль ( з 1994 р.) і Всеукраїнський дитячий фестиваль мистецтв ( з 2000р.)

Кам’янецькою твердинею – перлиною середньовічного фортифікаційного мистецтва – милувалися російський імператор Петро І ( у серпні 1711 р.), молодий художник і поет Тарас Шевченко ( восени 1846 р.), майбутній президент Чехословаччини Людвік Свобода ( 1939 р.) , український письменник Олесь Гончар ( у вересні 197 р.) та багато – багато інших значних співвітчизників і зарубіжних гостей.

Час заснування Кам’янецького замку губиться в глибині століть. Довгий час вважалося, що його збудовано в другій половині XIV ст. Адже першу в історії згадку про Кам’янецький замок маємо в грамоті 1374 р. литовського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою брата Олександра Коріатовича надає кам’янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається « на замку» в Кам’янці. Проте комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича дозволили значно поглибити історію кам’янецької фортеці та датувати її заснування кінцем XII – початком XIII ст.

Найважливішими документами , які дають змогу досить рельєфно уявити, яким був замок у XV – XVI ст., є два його описи – 1494 р., коли замок передавали новому старості, та 1544 р., коли белзький каштелян приймав роботи, виконані у замку військовим інженером  і архітектором Іовом Претвичем.

Замок має солідну будівельну історію. Якщо ж говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до нинішнього, то це  середина XVI ст.. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замкові того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не втратив упродовж майже п’яти сотень років.

За довгу середньовічну історію Кам’янця, тільки тричі супротивникові вдалося захопити місто. Ось цей список щасливців:  1393 – литовський князь Вітовт,  1430 – поляки ( троє братів Бучацьких), 1672 – турки на чолі з султаном Мехмедом IV.  Втім, спроб узяти Кам’янець  було не так уже  й багато. Класичною стала оповідь про турецького султана Османа, який 1621 р. підійшов до Кам’янця. « Хто так укріпив Кам’янець?» – запитав султан. « Сам Бог!» – відповіли Османові. « То нехай Бог його і здобуває» – сказав султан і відступив від Кам’янця. Невдач при спробі здобути Кам’янець зазнали молдавський господар Богдан, син Стефана (початок XVI ст.) , Максим Кривоніс ( 1648 р), Богдан Хмельницький і Василь Бутурлін ( 1655 р.)