Цікаві публікації

18 ст. було побудовано військові казарми – величезну споруду, яка покрила територію майже 100×100 м. Автором проекту казарм був польський військовий архітектор Станіслав Завадський, а не комендант фортеці Ян де Вітте, як вважалося раніше. (Часто і досі казарми помилково називають “казармами Яна де Вітте”). Станіслав Завадський проектував військові споруди, в т. ч казарми у Варшаві. До будівництва кам’янецьких казарм його рекомендував сам комендант кам’янецької фортеці Ян де Вітте. Замовлення на проект Завадський отримав в 1781 році. Цей проект, що зберігся в польському архіві, був реалізований в 1782-1791 роках з незначними змінами. Після 1834 року на території казарм було побудовано господарські споруди (архіт. Сімеон Учта), а в 1860-1870-ті роки на західному фасаді, зверненому в бік Смотрича, з’явилися чотири триповерхові прибудови, які вертикально розчленували масивну будівлю. Спорудження казарм значною мірою змінило давню вуличну мережу вірменської частини міста, оскільки ця споруда покрила важливий містобудівний вузол – південний в’їзд до міста, від якого розходились вверх по схилах кілька вулиць; деякі з них після появи казарм зникли.

Зі сходу та півдня місто захищали три башти – Гончарська, Кравецька і Різницька, що стояли на кромці скелі та з’єднували відрізки кам’яно-земляних валів (вали не збереглися). Ці башти були збудовані як складові частини системних укріплень міста, початок якій поклали польські фортифікатори в другій половині 15 ст., які за розпорядженням Пйотрківського сейму 1463 року мали зміцнити Кам’янець. Ланками цієї системи були Руська та Польська брами, а також окремі укріплення по периметру острова.

Первісні назви башт, відомі з плану міста 18 ст., в 20 ст. змінили. При публікації 1956 р. першого списку пам’яток архітектури ввели в обіг назви, які використовуються і досі: Різницьку башту назвали Гончарською, Слюсарську – Кравецькою, Кушнірську – Різницькою. Назви башт були пов’язані з назвами ремісничих цехів, які відповідали за технічний стан та обороноздатність башт, виконуючи, при необхідності, їх ремонт та дбаючи Про військове спорядження. Башти були збудовані протягом 15 – початку 16 ст. у зв’язку з тим, що з розвитком артилерії став можливий обстріл міста з протилежного берега каньйону. Вони були зведені в найбільш уразливих місцях і, залежно від функції в оборонній системі міста, набули різного вигляду.

У чудову сонячну днину, будучи на цікавій екскурсії завітайте в кафе «Під Брамою» де вас чекає чудовий затишок, привітний персонал з смачною кухнею, а також унікальні краєвиди наших красот архітектури середньовічного будівництва. Одним із них це і є військові казарми 18 ст.

У величному Старому місті, котре славиться своїми чудовими пам’ятками архітектури, не можна оминути увагою . Проводячи свій час в затишному кафе « Під Брамою», Ви можете милуватись цією дивовижною спорудою.  Даний собор відносно молодий, в порівнянні з іншими пам’ятками Старого міста, і був збудований у 1851 – 1861р, разом із дзвіницею, зведеною у 1863 р. До цього тут стояла дерев’яна церква св..Георгія, споруджена 1740 р. Підрядником будівництва нової церкви був купець Іцик Аксельруд, котрого у багатьох виданнях випадково називають архітектором.

У 1879 – 1885 рр. настоятелем Георгіївської церкви був Мойсей Доронович, відомий подільський краєзнавець, один із засновників Кам’янець – Подільського давньосховища. А з 1903 року настоятелем церкви був Йосип Сулковський. Досить цікавою є історія про архітектуру церкви. Спочатку Георгіївська церква являла собою міцну дерев’яну триверху трьохпрестольну (св. Георгія, св. Іллі та св. Софії) споруду з дзвіницею над притвором. Причому загальна кількість дзвонів храму дорівнювало п’яти: чотири – на дзвіниці і один (найбільший) був встановлений на стовпах поруч на кладовищі.

Збережена ж до наших днів будівля середини XIX століття являє собою типовий проект у неоруському стилі, рекомендований для повсюдного будівництва на теренах великої Російської імперії. Ця п’ятибанна одноаспідна трехпрітворна (орієнтовані на північ, південь і захід) споруда в плані являє собою восьмикутний хрест.

Її чотири стовпи є опорою для високого восьмигранного світлового барабана з арочними вікнами на якому покоїться шатровий купол з цибулинним завершенням. Такими ж завершеннями підкреслюють загальний силует чотири куполи на кутах перетину основного кубічного об’єму.

15 грудня 1983 року у колишній Георгіївській церкві було відкрито перший у Хмельницькій області планетарій. 30 вересня 1984 планетарій відвідав льотчик – космонавт СРСР Володимир Титов. Президія Міськради 2 жовтня 1990 року передала приміщення церкви громаді Української православної церкви Московського патріархату. Так почалось нове життя старої церкви.

Захоплююче видовище можна  спостерігати під час заходу сонця, коли відпочиваючи у нашому кафе Ви милуєтесь тим, як сонечко ніжно відбивається від блискучих дзвіниць храму.

“Лабораторія”. У 18 ст. “Лабораторію” та надбрамну башту у з’єднував мур. Його розібрали наприкінці 19 ст. i влаштували нову дорогуту, якою ми піднімаємося від Замкового мосту до Старого міста. Комплекс споруд Міської брами був сильно пошкоджений під час Другої світової війни. Реставраційні роботи на ньому проводилися протягом 1960-1970-х років. Сьогодні це затишне кафе «Під Брамою», оформлене у етнічному стилі, та смачною місцевою кухнею.

На серединій терасі, над Лабораторією – чудовий оглядовий майданчик, з якого відкривається панорама замку з горою Татариська, Замкового мосту та стародавніх передмість – Карвасар у каньоні, Руських і Польських фільварків по обидві сторони мосту. Майданчик обмежується з півдня високим підпірним муром. Якщо підійти до нього з нижньої тераси, можна побачити, що він складається з незвичних для Кам’янця величезних каменів. Таке мурування називається «циклопічним». Дослідники відносять його до найдавніших періодів будівництва кам’янецьких фортифікацій. З оглядової тераси кафе «Під Брамою» відкривається надзвичайний краєвид на архітектурну пам’ятку «Руська брама».

Руська брама, що являє собою частину оборонно-гідро-технічного комплексу міста. Про нього належить розповісти окремо.

Річка Смотрич, протікаючи з півночі на південь, утворює навколо острова глибокий каньйон, що за формою нагадує петлю. Piвень води в каньйоні за прадавніх часів був значно вищим, i ocтрів з ycix боків, кpiм перешийку Замкового мосту, був неприступний. Коли рівень води в pічці знизився, з’явилася можливість потрапити на острів, минаючи укріплений перешийок. Підняти воду в каньйоні можна було, спорудивши в нижній течії греблю, однак тримати рівень високим весь час не було потреби: в каньоні знаходилися міські млини та городи. Висока вода була потрібна під час оборони міста. Вихід було знайдено. В каньоні Смотрича була побудована оборонна-гідротехнічна система, перетворюючи каньйон на затоплений водою оборонний рів.

Концепція цієї фортифікаційної системи належить польським військовим фахівцям – краківському каштеляну Яну темчинському, сандомирському воєводі Дежиславу з Ритвян та львівському воєводі Андрію Одроводжу, які з 1463 році приїхали до Кам’янця з метою зміцнення його обороноздатності. Запроектована та реалізована ними оборонно- гідротехнічна система складалася з двох комплексів, що виконували фортифікаційну та інженерну функції, і одночасно були міськими брами. Вони розташовувались симетрично по обидва боки перешийка – Польська брама у верхній та Руська брама – у нижній течії річки. До системи укріплень обох брам входили шлюзи, що перегороджували річку: спочатку в нижній течії, на Руській брамі, наповнюючи каньйон водою до наперед визначеного рівня, а згодом – у верхній течії, на Польській брамі. Надлишки води, що продовжувала поступати, спускали через водопереливний канал під Замковим мостом. Щоб у разі потреби швидко наповнити каньйон водою, у верхній течії Смотрича, вище Водяної башти Старого замку, спорудили греблю, завдяки якій утворилося досить велике водосховище. Цю систему докладно відтворено на мідериті К. Томашевича 1673-1679 років та на плані міста 1684 р.

Оборонна концепція обох брам була подібною. Спочатку побудували Руську браму, яка, на випадок облоги, могла функціонувати навіть без Польської.

Брама складалася з двох основних частин, які виконували різні функції: одна – оборонну, друга – гідротехнічну. Увесь комплекс складався з восьми башт, барбакану та оборонних мурів загальною довжиною 230 м. З них 90 м становила довжина фортифікації між обома берегами Смотрича. Шість башт та барбакан знаходились на правому березі річки, з боку острова, дві башти – на острівцях ріки. Вони з’єднувалися оборонними мурами та аркадами, в яких було влаштовано шлюзи. Перед тими, хто в’їжджав нижньою дорогою з боку Замкового мосту, поставали дві башти – сторожова та прибрамна – з’єднані оборонним муром з бійницями, що стояв на кромці скелі. Далі дорога проходила через своєрідний “шлюз”, в якому знаходилася власне міська брама. Ця видовжена в плані двоярусна споруда називалася барбаканом. В її торцях знаходилися брами, а по довгих боках – підняті на висоту другого ярусу оборонні галереї, з яких було зручно обстрілювати ворога. Барбакан виконував функцію пастки, потрапивши до якої, ворог міг бути знищений. До барбакану примикала надбрамна башта, через яку також проходила дорога. Між надбрамною баштою та річкою впоперек каньйону було збудовано казематну куртину (мур, при якому знаходилися приміщення-каземати), в торці якої біля самого берега стояла висока Прибережна башта. Від неї вздовж берега Смотрича та впоперек річища стояли мури, з’єднані баштами. В мурах впоперек річки були влаштовані шлюзи.

Руську браму почали будувати в останній чверті 15 ст. і завершили в 1515 році. Про це сповіщала плита з латинським написом, прикрашена гербом Кам’янця (Юрій Змієборець) та польським гербом Задора, що належав Станіславу Лянцкоронському. Останній на початку 16 ст. був начальником кам’янецьких фортифікацій. Плита, детально описана істориками Кам’янця, на жаль, не збереглася.

Ремонтні роботи на укріпленнях Руської брами проводилися в 1540-х роках, коли Іов Претфус проводив реконструкцію міських фортифікацій. Значної шкоди гідротехнічній системі завдавали також повені. Під час турецького штурму 1672 року одна з башт, що входила до шлюзової системи, була зруйнована. У 1715-1720 роках Анджей Гловер почав будувати нові шлюзи, але повені 1720 та 1740 років звели нанівець ці роботи. Реконструкцією і ремонтом укріплень в середині 18 ст. займалися Християн Дальке та Ян де Вітте. Під час проведеної останнім реконструкції на мурі надбрамної башти було вмонтовано плиту з гербом Речі Посполитої та датою 1770 р. Окремі споруди комплексу Руської брами досліджувалися у 1960-1961 роках та у 1993 році (В. Петичинський, Є. Пламеницька, А. Тюпич,); консерваційно-реставраційні роботи виконувалися у 1955 році (проект арх. В. Дзядик, Б. Юрчук), у 1961 році (проект арх. Є. Пламеницької, В. Петичинського). Тоді було відновлено дахи башт та оборонну галерею барбакану.

Від Руської брами давня дорога йшла до Старого міста, піднімаючись вверх схилом, на якому стояла південна брама Стефана Баторія (не збереглася). За часів, коли К. Томашевич виконував свій мідерит, вона перебувала в руїнах, а на плані Кам’янця 1761 року її позначено як “давню і сильно зруйновану”.

 

Відвідувачі нашого закладу, з мальовничих терас кафе « Під Брамою» можуть спостерігати унікальне творіння природи, котре називається каньйон. Історія Кам’янця на Поділлі така ж давня та різнобарвна як і саме місто, окрасою якого, безумовно ж є його стара частина, обрамлена природнім каньйоном річки Смотрич. Уздовж її берегів збереглися залишки прадавніх коралових рифів, що мають форму виступаючих пагорбів. Тут ви замилуєтеся красивими пейзажами, насолоджуючись романтикою старовинного міста, відчуєте дух середньовіччя і драйв фестивалів, енергію екстриму і натхнення польотів на повітряних кулях. Складається таке враження, що каньйон був створений природою багато тисячоліть тому. В скелях каньйону закарбовано в камінь вимерлі рослини і тварини. Також вважається одним з наймальовничіших куточків Хмельниччини, так як в теплу пору тут цвіте та росте надзвичайно велика кількість квітів та дерев. Смотрицький каньйон у Кам’янці-Подільському ніби спеціально викарбуваний природою для захисту міста від ворогів. А кам’яні стіни навколо нього сягають 50 метрів. Протяжність цього геологічного вапнякового утворення – 9 км, площа – 80 га. Нині каньйон має статус пам’ятки природи загальнодержавного значення. На одній з ділянок каньйону геолог Вержикiвський 1926 року нарахував 111 різновидiв викопних решток фауни (“Геологiчний путiвник по захiдному Подiллю”). Адже 440 млн. рокiв тому цю місцину омивало Силурiйське море, сприяючи розвитку органічного життя.  Смотрицький каньйон науковці називають природною лабораторією рідкісних рослин. На кам’яних схилах ростуть квіти та трави, яких немає більше ніде у світі. Тут представлена цікава рослина -шеверека подільська, яка є реліктом світового значення, і зустрічається тільки на Поділлі. Півстоліття тому тут знайшли рідкісний жовтець іллірійський. На початку минулого століття у скелях відкопали давніх молюсків, корали, морські лілії. Відбитки їх можна знайти, якщо ретельно оглядати давні скелі. Уздовж долини Смотрича розташовані мальовничі Товтри – залишки прадавніх коралових рифів у вигляді гостро виступаючих пагорбів. Смотрицький каньйон – єдиний у світі об’єкт, де силурійські породи на поверхні. В його долині можна помилуватись водоспадами, верхолази використовують кам’яні стіни для тренувань, а численні містки створюють атмосферу пригод та подорожі.

Тому для відвідувачів, котрі полюбляють чудовий пейзаж, кафе « Під Брамою» буде чудовим місцем для відпочинку та насолоди краєвидом.

 

 

 

 

Замковий міст

Замковий міст – найзагадковіша споруда Кам’янця-Подільського нині являє собою суцільний кам’яний мур завдовжки 88 м, що з’єдну Старий замок з містом. Він мало нагадує міст і скоріше спиймається як гребля: ширина мосту в гору–6,5 м, внизу-11 м, висота від урізу води до дорожнього полотна з півночі-24м, з півдня-28 м. Як і багато інших споруд міста, міст назвали і подекуди досі називають «Турецьким», вважаючи, що таким, як зараз, він був завжди. Але завдяки проведеним в 1980-1990 рр.

Дослідженям було встановлено, що під суцільною обмурівкою , яку дійсно зробили турки в 1680-ті рр. знаходиться арковий міст зображений на мідериті К. Томашевича і зведений на багато даніше. Архітектором вдалося дістатися до внутрішньої частини мосту і дослідити стародавні арки, які знаходились на глибині 3-4 м, від дорожнього полотна.

Історія Замкового мосту зараз вивчається. Частина історичних відомостей про міст вже не викликає сумнівів у дослідників. Відома, що міст, як аркова споруда, існував у 15 ст. На його кінцях стояли надбрамні башти: західному кінці з боку Старого замку-перша, велика, що пізніше називалася Баштою Святої Анни; вона була розібрана тоді ж, коли і Брама Станіслава Августа, у1876 р. при розширені дороги. На східному кінці мосту стояла друга надбрамна башта-менша, зруйнована турками 1672 р. Від неї залишилось невеличкий заокруглений виступ на південному фасаді мосту. В 1544 р. під час реконструкції Замку, проведеної Іовом Предфусом, під мостом у скелі пробили склепінчастий арковий канал. Причиною було те, що Смотрич у ті часи був повноводнішим, і під час повеней вода завдавала величезних збитків фортифікаціям і млинам у каньйоні. Канал під мостом дозволяв спускати частину води напряму, зменшуючи її потік у каньйоні.

У 1672 році, під час штурму Micтa, турки вели постійний обстріли мосту, який був єдиним зв’язком оборонців замку з містом. Вони сильно пошкодили i не користувалися ним, аж доки в 1685-1686 роках не провели його реконструкцию. Вона полягала у зведенні поверх пошкоджених мостових арок додатковової аркової конструкції та в обмуруванні мосту з обох боків потужними мурами з засипкою  простору між арками. Стародавній арковий міст було поховано у своерідному «саркофазі». Зовні міст став потужшшим i ширшим, але поспіхом проведені роботи далися взнаки: впродовж 18-19 ст. обмурівка неодноразово відшаровувалася та руйнувалася. ЇЇ відновлювали польські фортифікатори Анджей Гловер, Ян де Biттe, а після другого поділу Польщі – російські  архітектори. В пам’ять про значний ремонт мосту, виконаний в 1766 році Яном де Biттe на кошти польського короля Станіслава Августа, на південному фасаді мосту було обмуровано пам’ятну дошку.

В 1942 році, під час Другої світової війни, німецькі військові інженери поклали поверх стародавніх арок шар засипки завтовшки близько 3 м та надмурували бічні турецькі мури. По цій важкій “платформі”, покладений на турецький “саркофаг”, вони змогли пропустити важку військову техніку Але це ще більше погіршило стан  мосту. Його ви можети спостерігати на оглядовій площадці із затишного закладу кафе «Під Брамою».

Хрестовоздвиженська церква

Відпочиваючи у кафе «Під Брамою» на затишній терасі з чашкою гарячого напою ви можете милуватися однією з найстаріших храмів нашого чудового міста – це Хрестовоздвиженська церква XVII – XVIII ст.

Вона розташована в долині річки Смотрич, біля під­ніжжя Старої фортеці. Будівництво її відноситься до першої половини XVII ст., але остаточно перебудована в 1799 р.

У цьому передмісті в XVI—XVII ст. був караван-сарай, де зупинялися купецькі каравани з різних країн. Тут во­ни, сплативши мито, оформляли в’їзд у Старе місто для торгівлі своїми товарами на вірменському, польському та руському ринках. Від того східного «караван-сарай» і ви­робилася назва передмістя — Карвасари.

Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах — одна з найкращих пам’яток подільської дерев’яної народної архі­тектури, що йде своїми коренями у глибоку давньоруську будівельну традицію. Це тризрубна однобанна споруда, в якій тонко знайдена рівновага горизонтальних і верти­кальних членувань. Широке піддашшя на фігурних крон­штейнах оперезуе три зруби першого ярусу, а потім пере­ходить у стіни, обшиті дошками. Бокові низенькі зруби перекриті чотиригранними пірамідальними склепіннями, центральний, вищий,— восьмигранним шатровим верхом, що увінчується струнким декоративним ліхтариком з хрес­том. Прибудована пізніше до західного фасаду церкви дво­ярусна дерев’яна дзвіниця з високим наметовим дахом ор­ганічно доповнює об’єми храму, і разом вони творять ви­разний гармонійний архітектурний ансамбль, що, наче ювелірна оздоба, припасований до оборонних споруд фор­теці, які височать над Карвасарами.

Під час турецького панування церква була спалена, а на початку XVIII ст. відбудована.

Чудовий пейзаж зі скелястими берегами Смотрича, башти і мури Старої фортеці, до яких притулилася Хре­стовоздвиженська церква, роблять цей куточок на Карва­сарах одним з найкрасивіших у Старому місті. Туристи завжди з великою цікавістю оглядають цю визначну па­м’ятку подільської дерев’яної архітектури.

Нині церква на Карвасарах являє собою тризрубний одноглавий храм з ризницею та ганком, виконаний з дерева на фундаменті з вапняку із прибудованою на деякому віддаленні в північній частині дерев’яною ж дзвіницею. Кожен зі зрубів (центральний з яких триярусний і більш високий), як і периметр дзвіниці, в плані являє квадрат.

Внутрішній простір ошалеванних дошками стін нефа об’ємно об’єднано з бабинцем, перекриття якого, як і вівтарної частини, плоскі, високим прямокутним отвором. Вихід з будівлі прикрашає невисоке ганок на чотирьох різьблених опорних стовпчиках, а прикрасою дзвіниці під високим стрілчастим дахом служать восьмигранні вікна галереї верхнього ярусу.

 

 

Фортеця

Знайомства звичайно починаються з імені. Не є винятком і будь-яке місто. Ім’я міста має ту щасливу особливість, що не треба довго морщити лоба чи перевертати купу літератури, або пояснити походження назви Кам’янець-Подільський. Кам’яниста місцевість, кам’янисті скелі – ось вам і перша складова імені. Місто на Поділлі (тобто в долині біля Прикарпатських підвищень) – ось вам і друга складова.

Кожен порядний замок повинен мати джентельменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів середньовічним стінам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки.

Стара фортеця давно стала візитною карткою Кам’янця – Подільського. Її силует прикрашає ледь не кожне видання про місто над Смотричем. Бути в Кам’янці – Подільському й не бачити Старої фортеці – це все одно, що бути в Парижі й не бачити Ейфелевої вежі.

Їй присвятив однойменну трилогію письменник, уродженець Кам’янця – Подільського Володимир Бєляєв. « Стара фортеця» – саме під такою назвою в Кам’янці – Подільському регулярно проводяться Всеукраїнський шаховий фестиваль ( з 1994 р.) і Всеукраїнський дитячий фестиваль мистецтв ( з 2000р.)

Кам’янецькою твердинею – перлиною середньовічного фортифікаційного мистецтва – милувалися російський імператор Петро І ( у серпні 1711 р.), молодий художник і поет Тарас Шевченко ( восени 1846 р.), майбутній президент Чехословаччини Людвік Свобода ( 1939 р.) , український письменник Олесь Гончар ( у вересні 197 р.) та багато – багато інших значних співвітчизників і зарубіжних гостей.

Час заснування Кам’янецького замку губиться в глибині століть. Довгий час вважалося, що його збудовано в другій половині XIV ст. Адже першу в історії згадку про Кам’янецький замок маємо в грамоті 1374 р. литовського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою брата Олександра Коріатовича надає кам’янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається « на замку» в Кам’янці. Проте комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича дозволили значно поглибити історію кам’янецької фортеці та датувати її заснування кінцем XII – початком XIII ст.

Найважливішими документами , які дають змогу досить рельєфно уявити, яким був замок у XV – XVI ст., є два його описи – 1494 р., коли замок передавали новому старості, та 1544 р., коли белзький каштелян приймав роботи, виконані у замку військовим інженером  і архітектором Іовом Претвичем.

Замок має солідну будівельну історію. Якщо ж говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до нинішнього, то це  середина XVI ст.. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замкові того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не втратив упродовж майже п’яти сотень років.

За довгу середньовічну історію Кам’янця, тільки тричі супротивникові вдалося захопити місто. Ось цей список щасливців:  1393 – литовський князь Вітовт,  1430 – поляки ( троє братів Бучацьких), 1672 – турки на чолі з султаном Мехмедом IV.  Втім, спроб узяти Кам’янець  було не так уже  й багато. Класичною стала оповідь про турецького султана Османа, який 1621 р. підійшов до Кам’янця. « Хто так укріпив Кам’янець?» – запитав султан. « Сам Бог!» – відповіли Османові. « То нехай Бог його і здобуває» – сказав султан і відступив від Кам’янця. Невдач при спробі здобути Кам’янець зазнали молдавський господар Богдан, син Стефана (початок XVI ст.) , Максим Кривоніс ( 1648 р), Богдан Хмельницький і Василь Бутурлін ( 1655 р.)

Міська брама

Допитливому туристу, котрий перебуває у Кам’янці-Подільському, завжди захочеться побачити щось поза «великої трійці» найвідоміших архітектурних пам’яток міста ( замок, катедра, ратуша). Це і не дивно. Адже, оборонні укріплення в Кам’янці-Подільському вважаються зразком найкращих фортифікацій Східної Європи.

Милуючись  чудовим краєвидом із кафе « Під Брамою», Ви можете помітити дві могутні споруди, котрі в сиву давнину закривали в’їзд у Старе місто. Це Міська брама та Вірменський бастіон. Вдамося трішки до історії. Вони були побудовані наприкінці XVI на початку XVII ст. Міські ворота спочатку називались Михайлівськими. Згодом споруди було перебудовано, і надано вигляду двох коридорів,  котрі були з’єднані мурами з бійницями.
Не дивлячись на обсяг вкладених коштів і зусиль, вже на початку XIX сторіччя Руську браму, яка разом з Кам’янцем втратила свою оборонну, а з нею і гідротехнічну, значимість було переобладнано під складські приміщення, з тим щоб через півтора століття і дві світові війни перейти в категорію пам’яток архітектури – починаючи з 1959 року на території південної системи укріплень плато в петлі Смотрича проводяться відновлювально-реставраційні роботи, які зберегли її до наших днів у відносно непоганому стані.

bastionБудучи логічним продовженням південній частині комплексу міських воріт Кам’янця нині Руська брама складається з системи взаємопов’язаних оборонними стінами

Міська брама в первісному вигляді, знаменувала собою ворота, котрі зачинялись з обох боків дверима, і мала два поверхи, на другому з яких розміщувалась варта, котра в неспокійні для міста часи контролювала в’їзд до міста, та захищала замковий міст. Але в наш час, для розширення дороги – мур розібрали, а задля комфортного пересування пішоходів – північний корпус, котрий був засипаний землею, розчищено.

Милуючись краєвидами фортеці та Міської брами, варто поглянути також на рештки не менш важливої фортифікації колись могутнього Вірменського бастіону, котрий виглядає як незамкнута, шестикутна споруда.  І знову короткий екскурс в історію.  Даний комплекс свідчить також  про участь вірменського населення середньовічного Кам’янця у зміцненні оборони міста. Дана споруда виконувала досить важливу функцію, так як забезпечувала круговий обстріл зі східного боку мосту.  1831 року Вірменський бастіон було засипано, і на його місці зроблено бульвар.  У 60-х роках ХХ ст. завдяки наполегливості мешканців Кам’янця, на Вірменському бастіоні було проведено консерваційні  та реставраційні роботи, і дана пам’ятка стала одним із найцікавіших туристських об’єктів.

brama_bastion